До 1946 року це поселення називалося Яцковицею. Після Указу Верховної Ради УРСР стали називати Долинкою. Назва Яцковиці залишалася за відділком Цибулівського бурякорадгоспу (Яцковецький відділок). Чому так? Яцковицю ще у 1922 році поділили на дві частини: з одної утворили відділок на базі поміщицького маєтку і земель, що розташовані на лівому березі річки Юшки аж до Шуляк, з другої частини в 1929 році утворили колгосп «Всесвіт» (пізніше його назвали іменем Першого Травня).
У 1962 році Долинку об'єднали з колгоспом ім. Чапаєва села Івахни, утворили одне господарство і одну сільську раду. В 1975 році відбулося нове об'єднання: колгоспна частина Долинки стала ще одним відділком Цибулівського бурякорадгоспу. З тих пір у єдиній Долинці знаходилося два відділки радгоспу: Яцковецький та Долинківський. Після поновлення Долинківської сільської ради до її складу увійшов ще й Балківський відділок як окреме невелике поселення і виробнича дільниця. Чи позитивними для людей, що живуть тут, були ці об'єднання та роз'єднання? Скоріше – позитивними. Бо колгосп ім. Першого Травня в той час завинив державі майже 3 млн, крб. Бурякорадгосп цей борг погасив. По-друге, у працівників радгоспу тоді був значно вищий рівень життя, ніж у колгоспників. А коли через село пройшла автотраса Монастирище-Київ, то про занепад поселення мова уже не йшла.
Долинка розташована на обох берегах річки Юшки, яка впадає неподалік у Гірський Тікич. Спочатку Яцковиця належала графу Йосифу Красицькому, який на переломі XVII і XVIII віків одержав королівську грамоту на володіння цим поселенням, як і Княжою Криницею, Шабастівкою та лівим берегом Івахнів з прилеглими землями. Таким чином, колись вільні поселенці Яцковиці, їх землі автоматично ставали власністю цього магната. З часом Красицькі продають лівий берег Івахнів та Яцковицю Вікентію Вержбицькому, який тут збудував маєток і осів на життя. Поселенці і 3960 десятин землі (разом з Клюками) тепер стали власністю цього пана. За свідченням Л. Похилевича, перед відміною кріпосного права Яцковиця належала уже сину Вержбицького - Григорію Вікентійовичу. Невдовзі старий пан помер, залишивши сина і трьох дочок: Казиміру, Віцентину та Клементину. В цей час тут проживало 539 православних кріпаків, 8 католиків, 5 євреїв. 5 розкольників. Всього - 557 чоловік. Поміщики Вержбицькі збудували на Куті красивий і великий двоповерховий маєток, мали багату економію, добротні господарські прощення.
Щодо назви і часу появи поселення, то існ. перекази про те, що його заснував вільний поселенець Яцько, який осів на березі Юшки. так, то це могло статися до 1700 року. З появою Красицьких поселення вже існувало, а його жителі стали кріпаками цих поміщиків.
Церкву тут заснували лише в 1784 році на Івана Богослова. Вона була дерев'яною, мала 44 десятини землі. Поставили її на узвишші, зліва від дороги на Лукашівку, біля старого кладовища. Задували поряд хату священику, через 100 років - школу грамоти.
Під час відміни кріпосного права та проведення земельної реформи (1863 рік) в Яцковиці існувало 98 дворів, в яких проживало 539 селян-кріпаків з них чоловічої статі 268, яким надавалася земля з розрахунку 2,07 десятини на ревізьку душу. Отже з 1861-1863 рр. селяни Яцковиці стали не лише вільними, а й одержали: тяглові - по 6-7 десятин землі у свою власність, піші – 3-4 морги, тобто 2-3 десятини. Тяглові і частина піших селян (без тягла) мали польові наділи, інші - тільки садиби (т. з. городники). Як і скрізь, за Уставною грамотою, селяни, що одержали землю, повинні були вносити у державну казну викупні гроші (1 крб. 90 копійок за десятину золотом) протягом 49 років, а також 6% щорічно за наданий кредит. Вносилися ці кошти рівними долями не особисто кожним селянином, а общиною. Як ішла виплата цього кредиту, ми не знаємо. Знаємо лише що у 1900 році за статистикою у Яцковиці вже було 167 дворів, населення 1041 особа, що землі у селян залишилося 442 десятини. А ще через 12 років (1912-й) дворів стало 170, у них землі - 485 десятин. Причому всю землю втратив один двір, 1-3 десятини мав 141 двір (т. з. малоземельні двори) 4-7 десятин було у 23 родин (це у середняків) і 5 заможних дворів утримували 94 десятини.
Виходить, що із 170 дворів добре жили лише 28, або 16-17%. 80% дворів були бідняцькими. 5 дворів стали відносно заможними. Церкві, як і раніше, належало 44 десятини. Дочкам Вержбицького Віцентині та Клементині разом належало 1533 десятини. Управляв їх маєтком та господарством Юрій Кнюппер. Окремі старожили стверджують, що після 1900 року тут з'явився ще один поміщик - Б. Бидловський, який збудував уже на лівому березі річки Юшки собі маєток (він існує й тепер). За даними статистики 1900 року тоді Віцентина здавала свої землі в оренду якомусь Вржещу, а Клементина - Бжозовському, з якими й одружилися. Івахнівський масив ще за свого життя старий пан подарував зятю Підгорському як посаг за дочкою Казимірою.
Отже, у Яцковиці перед революцією існували два маєтки: старіший, двоповерховий, із цегли, належав сестрам Клементині Бжозовській та Віцентині Вржещ (він стояв на правому березі річки, неподалік від теперішнього приміщення школи), другий - на лівому березі, напевно, на землях, які належали Віцентині, а потім з якихось причин стали власністю Бидловського. Маєток був глиняний, на дубових стовпах. Цеглою його обложили та перекрили дах у 1970-х роках. Родовий маєток Бидловських знаходився в Новосілці. Вірогідно, що через важку вимову прізвища Бжозовського селяни його перехрестили на Березовського. І сьогодні можна почути тут таке твердження, хоч у книзі «Список населённых мест Киевской губернии» за 1900-й рік називається ім'я Бжозовського. Можливий і такий варіант: маєток після 1900-го року міг належати уже дійсно якомусь Березовському.
Як би там не було, а 80 процентів дворів Яцковиці душило безземелля, а поряд власники двох маєтків мали 1533 десятини.
Уже в той час у поселенні чітко визначилися 4 кутки заселення, які мали свої назви: Богатирка, Слобода, Кут, Центр, в радянський час з'явилися ще й Садиби. Біля церкви існувала школа грамоти на 3 класи, діяв на греблі водяний млин (належав панам), вітряк для селян та три кузні.
В роки столипінських реформ (1908-1912 рр.) дехто скористався можливістю виїхати до Америки, зокрема і Григорій Ілліч Веретільник. З 1793 року по 1923-й Яцковиця адміністративно була підпорядкована Лукашівській волості Липовецького повіту Київської губернії.
Влітку 1917 року поміщики покинули маєтки. Селяни пограбували їх майно та худобу, економії, розібрали будинок Бжозовського-Березовського. Маєток Бидловського залишився тому, що він був глинобитний, а також тому, що тут радянська влада в 1922 році утворила Яцковецький відділок Цибулівського бурякорадгоспу, націоналізувала землю, економію, перетворила його в центр пропаганди ведення сільськогосподарських робіт. Більшовицьким земельним реформам перешкоджала громадянська війна, різні антибільшовицькі армії та загони. Вояки Зеленого, наприклад, пограбували євреїв Лукашівки, убили в Долинці колишнього економа Бжозовського, зґвалтували його дочку.
В 1919 році вперше в Яцковиці утворили сільську раду, а в 1920-му - комітет незаможних селян (комнезам). Ці два органи влади разом з представниками цукрозаводу й здійснювали більшовицькі реформи, зокрема й розподіл земель. За радгоспом залишили 622 гектари землі, за селом -1100. Населяли Яцковицю 1041 чоловік. До революції вони утримували 485 десятин землі. Отже, потрібно було доміряти ще 566 гектарів з розрахунку один їдець-один гектар землі. Тоді ж частина селян стала робітниками відділку радгоспу. Його спеціалізація - маточні і фабричні цукрові буряки, насіння цієї культури.
Інші селяни, одержавши землю, прагнули якшвидше поліпшити свої умови життя. Цьому сприяла нова економічна політика більшовиків (НЕП), яку запровадили тут з осені 1921 року, лукашівські та цибулівські базари, утворення споживчого та бурякового товариств. Тоді ж виникли Садиби на Богатирці. Частина селян за часів НЕПу суттєво розбагатіла. Це брати Камрати, родина Харлампія Михайлюка та інші. Типовим середняком тут був Григорій Корчевний. Він мав кобилу та лоша, клуню, комору, з братом утримував керат, мав соломорізку. А ось Галина Івасечко залишилася удвох з матір'ю, їм наділили 3 гектари землі. Тягла не було. Тому свій наділ здавали в оренду багатіям Камратам за половину врожаю.
Про поліпшення життя селян у 1920-ті роки стверджують такі дані за 1926 рік: тоді в селі зареєстрували 274 будинки (було в 1912 році - 170), жителів - 1136 (було біля 900).
В 1929 році на всіх чотирьох кутках виникли ТСОЗи (товариства по спільному обробітку землі). Один з них мав оригінальну назву - «Мета бідняка». Не пройшло і року, як вони об'єдналися в один колгосп, який назвали спочатку «Всесвітом», а потім іменем Першого Травня. І тут колгосп утворювали на основі розкуркулення заможних господарств Камратів. Михайлюків, Осауленків. В ос-танніх, наприклад, конфіскували хату, хлів, клуню, молотарку, двоє коней, корову з телям, дві сви-номатки.
Спочатку розміщували коней та вози в клунях селян, на куркульських господарствах, а згодом -у центрі села (де тепер автозупинка), збудували конюшню, корівник, комору, зерносклад, кузню. Обрали правління, голову колгоспу. Кого? Ніхто тут його прізвище назвати не зміг. Утворили 4 бригади: на Богатирці, Слободі, на Куті і в центрі. Одним із бригадирів був Михайло Мельничук.
Голод 1933 року затримав зміцнення колгоспу. Однак в середині 30-х років і тут з'явилися перші трактори, ударниці на бурякових плантаціях. Трактористами стали Феодосій Кунчій, Лукія Баранюк, Марія Мукомела. а ланку п'ятисотниць очолювала Галина Веретільник (тепер Івасечко). В її ланці працювало 9 жінок, розмір площі на кожну з них становив півгектара. Найвищий результат цієї ланкової - 430 центнерів буряків з гектара. Проте для колгоспу найбільше зробила Пестина Гулівата - також ланкова-активістка. Відзначився тоді й жаткар на самоскидці Профир Третяк. Тракторні бригади очолювали Михайло Круглий, Степан Якимчук, Степан Кобзар. Вони ж були і першими механізаторами. Часто змінювалися голови колгоспів: у 1935 році головував Михтодь Сивачук, у 1937 році - Ілько Дяченко (при ньому селяни вперше одержали на трудодні відчутну кількість хліба, цукру та іншої продукції), потім Степан Якимчук і Андрій Ніколюк із Теолина. Останніх двох селяни згадують недобрим словом.
1937 рік не поминув Яцковицю. Тоді тут репресували 7 односельчан: робітника відділку радгоспу Федора Бабія і колгоспників Віталія Войцеховського (зав. свинофермою). Олександра Старжинського (коваля), Феодосія Куцого (тракториста). Пилипа Бурчака, Матвія Грицюка (конюха). Віктора Кващука. Розстріляли п'ятьох, 10 років таборів одержали Грицюк та Бурчак. Як вороги народу. Хоч ніяких злочинів проти держави та народу вони не скоювали. Через чотири роки до села наближалася нова біда: війна 1941-1945 рр.
Після того, як забрали на фронти 126 чоловік, розпочали евакуацію худоби на схід. Трактори та комбайни пішли із МТС своїм ходом. Однак ні худоба, ні техніка до Дніпра не потрапили і не повернулися назад. Німці в село прийшли на початку серпня, а через день-два вони хоронили біля старого кладовища своїх солдатів, убитих під Угаровим, Тарасівкою, Зозулинцями. Потім сформували окупаційну владу. Старостами села були Тодор Камрат та Петро Ящук, стражником (охоронцем майна) - Михайло Мельничук. господарством керував Ілько Дяченко.
Яцковиця та Балка стали поселеннями, де сформувалися підпільні, а потім і партизанські групи, котрі організаційно підпорядковувалися Цибулівській організації (керівник Б. М. Маркович). Під-пільників та членів бойової групи очолював Данило (Дан) Михайлович Данчуков (із оточєнців). Вона складалася із 19 осіб: Андрія та Вети Баранюків, Івана Савченка, Івана Калітвенцева. Василя Кротовського, Григорія та Мефодія Сивачуків, Федора Савчука, Михайла Чернишова, Євгена та Зінаїди Мартинюків, Ніни Куцої, Євгенії Сліпачук, Андрія Первака. Федора та Євгенії Михайлюків, Івана Мукомели, Анатолія Веретільника. Всього військовополонених - 4, жителів Долинки -15. Частина з них стане партизанами Н. І. Кучеренка (Цибулів), потім В С. Михайлова. Ф. X. Михайлюк в 1943 році утворив свою групу переважно із партизанів Івахнів. яка спочатку базувалася у т. з. івахнівській руді (заплава річки), а потім спробувала об'єднатися з дашівським загоном «За Родіну». В групі Михайлюка було 24 месники. В ній при загадкових обставинах загинув голова колгспу із Івахнів Сергій Рубальський та дві його сестри-підпільниці, які працювали вчителями у Шабаст івці. Високу оцінку дали Данчуков і Михайлюк Андрію Баранюку - колгоспному їздовому, підпільнику і партизану, який загинув у боях уже після визволення села. Трагічно загинули в фашистських катівнях Вета Баранюк, Євгенія Сліпчук, Ніна Куца та Зінаїда Мартинюк, які переховували солдат-оточенців, що стали партизанами.
Під час окупації до Німеччини із Яцковиці на роботи забрали 125 хлопців та дівчат. Перед відступом окупантів їх каральний загін зібрав усіх хлопців села і з погрозами вимагав вказати ті хати, де переховувалися партизани, зокрема Ф. X. Михайлюк. Вказав хто на його хату чи ні, однак карателі запалили будинок. Врятував Михайлюка димохід, в якому він сховався. Проте обгорів добряче. Перед приходом наших військ багато з цих хлопців все ж потрапило до Німеччини: їх погнали туди разом з юнаками Лукашівки. Десь тут існувало й гетто для євреїв Лукашівки та Цибулева. На Різдво 1944 року німецький фронт відкотився до Івахнів. радянський - простягнувся вздовж Яцковиці та Лукашівки. Розпочалися затяжні бої, які тривали від Різдва до 9 березня 1944 року.
Саме від Долинки до Івахнів пролягла «дорога смерті». Це тут стали насмерть гармаші 8-ї протитанкової бригади Н. Д. Чеволи. На полях Яцковиці здійснили свій подвиг командир і навідник гармати Закір Асфандьяров та Веніамін Перм'яков, котрі Героями Радянського Союзу. Зберігся щоденник одного із солдат, який воював під Яцковицею і був тут поранений.
Під селом вели бої з ворогом також 44 та 64 танкові бригади (комбриги І. Гусаковський та О. Ф. Бурда), 240-а стрілецька та 4-та повітряно-десантна дивізії (генерали Уманський та Рум'янцев). Остаточно звільняла село і навколишні землі 133-я стрілецька дивізія полковника Казишвілі. Під час боїв жителі села частково були евакуйовані в Угарів та Тарасівку. Солдати, що загинули в боях за село, захоронені у братській могилі Івахнів.
Із Долинки пішло на фронт 126 чоловік. Загинули і не повернулися назад 84. Серед них Денис Никифорович Бондар, нагороджений медалями «3а відвагу» та «За бойові заслуги», загинув у Східній Прусії, Андрій та Вета Баранюки, брати Григорій та Хома Баші. Іван та Семен Кимлики, Іван та Зінаїда Мартинюки. Іван та Григорій Мукомели. Макар та Фюн П'ятецькі, Анна, Тимофій. Федір, Григорій Сивачуки, Юхим та Дмитро Сушки і інші.
При в'їзді у село стоїть пам'ятник, на плитах якого викарбувані прізвища всіх загиблих. Жителі Долинки встановили його після війни на кошти колгоспу.
Яцковиця, яка з 1946 року стала Долинкою, від війни постраждала несильно. Після визволення тут автоматично продовжував головувати Ілько Дяченко. Його змінили Макар Колодій, Яким Михайлюк. А потім як у калейдоскопі: спочатку поставили Бондарчука (1950 р.) якогось Смушка (1952 р.). потім Яловенка з Коритні, Дишлика з Петрівки, Коника із Шабастівки. Нарешті, потрапив на цю посаду місцевий житель, колишній партизан, директор школи Ф. X. Михайлюк, котрий керував колгоспом до об'єднання з Івахнами.
Полеводом працював Іван Коломієць, тракторну бригаду кілька років очолював Г. Ф, Баранюк, ферму ВРХ - Василь Мукомела, рільничі бригади -Федір Грицюк, Макар Майлик, Сава Бондарчук. комсомольську ланку - Марія Щербина. Важкі були умови життя. На додачу 1947-й рік приніс нову голодовку. Потрібно було відбудувати зруйноване та знищене і боротися за виживання. І боролися. Щоб одержати 250 цнт буряків у 1949 році, тут ланки Віри Жилки, Євгенії Сивачук, Марії Щербини та інші внесли під посів 988 тонн гною. 36 цнт попелу, по 3 центнери на гектар мінеральних добрив. Старанно працювали на тракторах НАТІ. ХТЗ та У-2 Яків Кравець, Степан Якимчук, Григорій Герей (120-130% до планових завдань). Однак врожай цукрових буряків по колгоспу склав всього 101 центнер. За невиконання планових врожаїв з механізаторів зняли 7% зароблених трудоднів.
1949 рік - рік початку виконання трьохрічного плану розвитку тваринництва (1949-1951 рр.). Уже в першому році трьохрічки Василь Мукомела сформував 4 ферми: ВРХ, свиней, овець, курей, колгосп мав 40 корів. їх продуктивність складала 1500 л молока на одну голову. На свинофермі М. Дяченко прагнула отримати від свиноматки по 22 поросят.
А на черзі нова щорічна позика. В 1949 році колгоспники «підписалися» на 21 тисячу карбованців. Голова, полевод, бригадири підписалися на 300 крб. кожний і внесли їх готівкою. Інші розписувалися у відомості: грошей у них не було. їх візьмуть з колгоспної каси як аванс за майбутні трудодні.
Незважаючи на зусилля, колгоспники Долинки в ці роки займали часто останні місця серед інших господарств, за що їх керівники піддавалися жорсткій критиці. Так у 1950 році тут сіяли два тижні, у жнива на збиральних роботах займали 45 місце із 56. У 1951 році на 10 жовтня тут зібрали буряків лише 32% площі, а виорали зябу на 15 листопада 63% планової площі, у 1952 році на 20 листопада -68%.
Запровадження нових прогресивних форм роботи та навчання: погодинний графік для механізаторів, квадратно-гніздовий спосіб посіву кукурудзи та соняшнику, агрозоонавчання кадрів - відчутних змін у виробництво не вносили. Не викликали ентузіазму, звичайно, непосильні податки.
Зміни на краще настали лише з 1954 року, коли держава після смерті Й. Сталіна зменшила і частково відмінила податки та позики, підвищила ціни на сільськогосподарську продукцію, направила в колгоспи спеціалістів, стала більше уваги приділяти розвитку тваринництва та виробництву кормів. Якщо у 1956 році надій на фуражну корову складав 1720 літрів (на 100 га угідь 112 центнерів), то в 1958 році мали по 1870 літрів, м'яса виробляли на 100 га упдь - 29.6 центнера (22 місце в районі). Важливим став також 1958 рік, коли держава за викуп із МТС передала тракторну бригаду колгоспу, а це 6 тракторів та 2 зернові комбайни, весь причіпний інвентар, а також 13 трактористів, обліковець робіт та два комбайнери. Для викупу техніки держава надала кредит, який так і залишився до кінця непогашеним. Такий захід, звичайно. Зміцнив господарство, кращою стала трудова дисципліна, якість польових робіт. В 1960 році тут зібрали зерна 22,3 цнт, цукрових буряків - 220 цнт, чільне місце в раціоні кормів займала кукурудза та горох, зросло поголів'я корів та свиней. Проте продуктивність худоби нарощувалася дуже повільно: м яса на 100 га угідь в 1960 році виробили лише 27.7 ценнера вовни - 1.4 кг на вівцю, яєць на курку-несучку – 55 штук. Дещо підвищилися надої молока та його виробництво на 100 га угідь-214 цнт. Тому не дивно, що замовлення по його продажу у наступному році все ж виконали, а по м'ясу - лише на 70%.
Колгосп ім. Першого Травня змагався то з Тарасівкою, то з Івахнами. Його невисокі показники не давали можливості бути переможцем, хоч по окремих позиціях Долинка часом випереджала суперників. Так у 1957 році тут заготували силосу на корову по 10.3 тонни, а суперники - лише по 5, надої молока складали 142 цнт на 100 га (у суперників - 128), мали корів на 100 га угідь 10 (110 у натурі), а в Тарасівці - 9.4, яєць на курку-несучку мали 70 штук, в Тарасівці - лише 31. В цьому році в обох селах відкрили дитячі ясла.
В 1962 році колгосп ім. Першого Травня перестав існувати: його приєднали до Івахнів як дільницю колгоспу їм. Чапаєва, котрий став спецгоспом по виробництву м'яса. Об'єднаний колгосп очолював І. С. Ковальський, дільницю - Ф. X. Михайлюк, ферму ВРХ - В. Круглий, ветеринарну справу вів С. Корчомний. В 1967 році тут було 185 корів. 70 телят. їх обслуговували пастух А. Кучеренко, телятниця - А. Новак. Комісія з району, що працювала тут, відзначила вкрай незадовільний догляд за худобою, її низьку продуктивність, зафіксувала повільні темпи збирання, обмолоту збіжжя скиртування соломи, масові крадіжки полови невиконання норм трактористами І. Новаком, О. Колісником, М. Найдою, А. Москалюком. Отже, і а складі колгоспу ім. Чапаєва Долинка по багатьох показниках відставала від інших господарств.
Це у колгоспі. У Яцковецькому відділку радгосп, справи після війни були кращими: про нього турбувалася держава. Спочатку ж очолював йог: якийсь Матвієнко, потім Давид Степанович Жук, за ним М. О. Кланя та С. І. Гопанюк. Тут швидке сформували свиноферму (відділок спеціалізувався на відгодівлі свиней), уже в 1944 році відновили виробництво маточних та звичайних буряків, по¬сівні площі зернових культур. Ланки очолювали Марія Мельник та Лідія Вітківська. Ланка перше була в числі провідних з районі. В 1946 році вона прагнула одержати по 500 центнерів фабричних буряків, по 400 - маточних, що, звичайно, тоді буле нереальним зобов'язанням. Для цього вивезла на свою площу 40 т перегною, 2 цнт попелу, 12 цнт помету. Активно тут працював комсомольський осередок Галини Лісецької: самі відремонтували клуб, утворили драмгурток. На свинофермі поралися поки що невідомі району Г. П. Загребельна, М. Д. Олійник, Катерина Дем'янчук, біля техніки - механізатори Олександр П'ятецький, Володимир Михайлюк.
У становленні відділку провідна роль належала Давиду Степановичу Жуку. Ця вольова, веселої вдачі людина розпочинала свій шлях трактористом 30-х років, пройшла через три війни, стала керівником відділку, яким управляла понад 20 років, і не просто управляла, а забезпечила високі врожаї, перетворила відділок на фабрику свинини. Уже тоді тут відгодовували до чотирьох тисяч голів, а до-глядачка свиней Г. П. Загребельна стала відомою в області, одержала орден Леніна - найвищу тоді урядову нагороду.
Після перетворення Долинки на відділок радгоспу його керівником призначили Пилипа Прокоповича Коряцького. Сюди ж передали з ліквідованого Першотравневого відділку тракторну бригаду, коней. Тепер тут було 1137 га землі, 700 голів великої рогатої худоби, зокрема 200 корів, техніка тракторної бригади. Як не дивно, а серед чотирьох відділків радгоспу Долинківський часто займав провідні місця. Ті ж самі люди що раніше працювали в колгоспі, тепер трудилися далеко результативніше. Умови праці, регулярна грошова оплата праці, загальний порядок робили свою позитивну.
Як бачимо, Долинка серед інших відділків по Еоожаю пшениці, кукурудзи, гороху займає передові позиції. Ще вищі показники були у наступні роки. В 1977-му пшениці зібрали по 48,6 центнера, ячменю- 39.5, цукрових буряків - по 504. Валовий збір зерна складав 22261 центнер.
У 1978 році досягли ще кращого результату: пшениці одержали по 52,8. ячменю - по 42.8, гороху - по 28,6. бурякових висадків - по 270, звичайних буряків - по 333 центнери. Валовий збір зерна досяг 25826 центнерів. Такий урожай вигоювали трактористи І. Ф. Рибак. С. Й. Корчевний, Новак, комбайнери Г. Ф. Балацій (намолотив у 1978 році 4626 центнерів зерна, у 1979 році -4672), Корчевний - 3514 цнт.
Спочатку на відділку утримували 700 голів великої рогатої худоби, зокрема 200 корів, 3 1978 року він став нетельним господарством, а корови утримували на Балківському та Івахнівському відділках.
Мешканці Долинки високо оцінюють свого колишнього керівника Пилипа Прокоповича Коряцького та агронома Михайла Григоровича Корчевного, завідуючого фермою Григорія Олексійовича Найду який забезпечував надої молока в 1984 році по 3033 кг. у 1985-1986 рр. - у 2553-2719 кг. По надоях молока тут найвищі показники були у доярки Розалії Савчук. Яцковецький відділок на цей час став одним із головних виробників свинини в районі. Були роки, коли тут утримували 5 тисяч і більше голів. Високим авторитетом, як і раніше, в районі користувалася доглядачка свиней Галина Павлівна Отже, Долинку як неперспективне поселення врятували три чинники: а) перетворення її у відділок радгоспу; б) відкриття на базі поміщицького маєтку піонерського табору Черкаського цукротресту; в) будівництво автомагістралі Монастирище-Жашків з виходом на Київ. Тепер тут проживає 685 мешканців, з них працює 325, пенсіонерів - 230, молоді - 130, до недавнього часу було двоє відділень бурякорадгоспу, дві тракторні бригади, три ферми (2 - великої рогатої худоби та свиноферма), три магазини, два ставки. З 1990-х років на території Яцковецького відділення, у колишньому маєтку та піонерському таборі, розмістилася приватна фірма «Долинка», котра є власністю П Д Білоголовка.
На жаль, над Долинкою знову нависла загроза неперспективності в зв'язку з новими економіч-ними перетвореннями та економічною кризою. В 1996 році Долинка стала частиною СВАТ «Тікич» (сільськогосподарського виробничого акціонерного товариства). За час його існування практично зникли високопродуктивні ферми. В Яцковєцькому відділенні із 5 тисяч голів свиней залишалося біля 200. Не було порядку та дисципліни в тракторних бригадах, порушували технології вирощування культур, через що різко впали врожаї Винних у розвалі господарств не знаходять. Поділ землі та майна на паї практично нічого не дав, поскільки СВАТ було колективним підприємством. Восени 2000 року тут відбулися чергов збори акціонерів в усіх колишніх відділках, а потім загальні збори акціонерів товариства, на яких вирішили відмовитися від акціонерної форми господарювання, перейти на статус кооперативного, з часом утворили товариство з обмеженою відповідальністю - СТОВ «Добробут». В його складі, як і раніше, 4 колишні відділки радгоспу.
Долинка - не просто виробник сільськогосподарської продукції, а й поселення, яке відоме і в нас, і за кордоном, якунікальне за тими пам'ятками археології, які існують на її полях: в урочищі Гандзя - 26 курганів, на північному березі Юшки - 6. Всього 32. А за останніми даними 70. Це не що інше, як давні поховання племен ямної та середньо-дніпровської культур (ІІІ-ІІ тисячоліття до нашої ери), бронзового віку (II тисячоліття до н. е.) та скіфського періоду тритисячолітньої давності. Поміщик Б. Бидловський, який проводив розкопки курганів ще до революції, вважав, що їх на полях Долинки біля 200, з них досліджувалися тоді 44, що обидві групи курганів є продовженням поховань в районі Новосілки та Княжої Криниці. Експонати, знайдені під час розкопок, знаходяться в різних музеях, зокрема в Уманському, в Київському історичному та Херсонському краєзнавчому. Є тут і три городища-майдани. Бидловський публікував наслідки розкопок у польському журналі «Святовид». Серед знахідок було скіфське золото, монети грошових колекцій, залізні списи та дротики, кінські вудила, псали, бронзові наконечники стріл, бронзові кільця, ґудзики, зразки шовкових тканин, керамічне намисто, бронзове дзеркало, а також предмети ямної культури: 2 гостроденних горщики та інші, залізний спис довжиною 13,2 см. В кургані № 3 знайдено кістки десяти воїнів-скіфів, біля яких стояв баняк, в кургані № 2 знайшли кістяк людини та амфору. Тепер ці землі належать Івахнам.
Виходцями з Долинки є Олександр Гнатович Мукомела - професор журналістики Київського Державного Університету, та Юрій Миколайович Краснобокий - кандидат фізико-математичних наук. Тут народився і працював один із перших в районі кіномеханіків Павло Іванович Мукомела, який демонстрував фільми понад 40 років.
В Долинці є своя сільська рада, якій підпорядковане невелике поселення Балка (теж колишній відділок радгоспу). За переписом 2001 року тут зафіксовано 291 двір, в них проживало 685 мешканців. На виборах головою села знову обрана Галина Федорівна Сивачук.
На території колишнього маєтку виникло приватне селянсько-фермерське господарство «Долинка», котре належить, як уже згадувалось, Павлу Дмитровичу Білоголовку. Він має 35 гектарів землі, орендує 43 гектари сільської ради, 62-у селян. Вирощує зернові та технічні культури, утримує інкубатор, магазин, кафе. До осені 2002 року в селі фактично існували два господарства, які разом з Івахнами та Балкою утворювали величезне малоефективне сільськогосподарське підприємство. З осені названого року розпочався процес його подальшого розпаду.
Першими заявили про намір утворити самостійне господарство поселенці колишнього Яцковецького відділку радгоспу, за ними - жителі хутора Балка (колишнє Балківське відділення радгоспу). Як відбуватимуться події пізніше,покаже майбутнє.
У 1962 році Долинку об'єднали з колгоспом ім. Чапаєва села Івахни, утворили одне господарство і одну сільську раду. В 1975 році відбулося нове об'єднання: колгоспна частина Долинки стала ще одним відділком Цибулівського бурякорадгоспу. З тих пір у єдиній Долинці знаходилося два відділки радгоспу: Яцковецький та Долинківський. Після поновлення Долинківської сільської ради до її складу увійшов ще й Балківський відділок як окреме невелике поселення і виробнича дільниця. Чи позитивними для людей, що живуть тут, були ці об'єднання та роз'єднання? Скоріше – позитивними. Бо колгосп ім. Першого Травня в той час завинив державі майже 3 млн, крб. Бурякорадгосп цей борг погасив. По-друге, у працівників радгоспу тоді був значно вищий рівень життя, ніж у колгоспників. А коли через село пройшла автотраса Монастирище-Київ, то про занепад поселення мова уже не йшла.
Долинка розташована на обох берегах річки Юшки, яка впадає неподалік у Гірський Тікич. Спочатку Яцковиця належала графу Йосифу Красицькому, який на переломі XVII і XVIII віків одержав королівську грамоту на володіння цим поселенням, як і Княжою Криницею, Шабастівкою та лівим берегом Івахнів з прилеглими землями. Таким чином, колись вільні поселенці Яцковиці, їх землі автоматично ставали власністю цього магната. З часом Красицькі продають лівий берег Івахнів та Яцковицю Вікентію Вержбицькому, який тут збудував маєток і осів на життя. Поселенці і 3960 десятин землі (разом з Клюками) тепер стали власністю цього пана. За свідченням Л. Похилевича, перед відміною кріпосного права Яцковиця належала уже сину Вержбицького - Григорію Вікентійовичу. Невдовзі старий пан помер, залишивши сина і трьох дочок: Казиміру, Віцентину та Клементину. В цей час тут проживало 539 православних кріпаків, 8 католиків, 5 євреїв. 5 розкольників. Всього - 557 чоловік. Поміщики Вержбицькі збудували на Куті красивий і великий двоповерховий маєток, мали багату економію, добротні господарські прощення.
Щодо назви і часу появи поселення, то існ. перекази про те, що його заснував вільний поселенець Яцько, який осів на березі Юшки. так, то це могло статися до 1700 року. З появою Красицьких поселення вже існувало, а його жителі стали кріпаками цих поміщиків.
Церкву тут заснували лише в 1784 році на Івана Богослова. Вона була дерев'яною, мала 44 десятини землі. Поставили її на узвишші, зліва від дороги на Лукашівку, біля старого кладовища. Задували поряд хату священику, через 100 років - школу грамоти.
Під час відміни кріпосного права та проведення земельної реформи (1863 рік) в Яцковиці існувало 98 дворів, в яких проживало 539 селян-кріпаків з них чоловічої статі 268, яким надавалася земля з розрахунку 2,07 десятини на ревізьку душу. Отже з 1861-1863 рр. селяни Яцковиці стали не лише вільними, а й одержали: тяглові - по 6-7 десятин землі у свою власність, піші – 3-4 морги, тобто 2-3 десятини. Тяглові і частина піших селян (без тягла) мали польові наділи, інші - тільки садиби (т. з. городники). Як і скрізь, за Уставною грамотою, селяни, що одержали землю, повинні були вносити у державну казну викупні гроші (1 крб. 90 копійок за десятину золотом) протягом 49 років, а також 6% щорічно за наданий кредит. Вносилися ці кошти рівними долями не особисто кожним селянином, а общиною. Як ішла виплата цього кредиту, ми не знаємо. Знаємо лише що у 1900 році за статистикою у Яцковиці вже було 167 дворів, населення 1041 особа, що землі у селян залишилося 442 десятини. А ще через 12 років (1912-й) дворів стало 170, у них землі - 485 десятин. Причому всю землю втратив один двір, 1-3 десятини мав 141 двір (т. з. малоземельні двори) 4-7 десятин було у 23 родин (це у середняків) і 5 заможних дворів утримували 94 десятини.
Виходить, що із 170 дворів добре жили лише 28, або 16-17%. 80% дворів були бідняцькими. 5 дворів стали відносно заможними. Церкві, як і раніше, належало 44 десятини. Дочкам Вержбицького Віцентині та Клементині разом належало 1533 десятини. Управляв їх маєтком та господарством Юрій Кнюппер. Окремі старожили стверджують, що після 1900 року тут з'явився ще один поміщик - Б. Бидловський, який збудував уже на лівому березі річки Юшки собі маєток (він існує й тепер). За даними статистики 1900 року тоді Віцентина здавала свої землі в оренду якомусь Вржещу, а Клементина - Бжозовському, з якими й одружилися. Івахнівський масив ще за свого життя старий пан подарував зятю Підгорському як посаг за дочкою Казимірою.
Отже, у Яцковиці перед революцією існували два маєтки: старіший, двоповерховий, із цегли, належав сестрам Клементині Бжозовській та Віцентині Вржещ (він стояв на правому березі річки, неподалік від теперішнього приміщення школи), другий - на лівому березі, напевно, на землях, які належали Віцентині, а потім з якихось причин стали власністю Бидловського. Маєток був глиняний, на дубових стовпах. Цеглою його обложили та перекрили дах у 1970-х роках. Родовий маєток Бидловських знаходився в Новосілці. Вірогідно, що через важку вимову прізвища Бжозовського селяни його перехрестили на Березовського. І сьогодні можна почути тут таке твердження, хоч у книзі «Список населённых мест Киевской губернии» за 1900-й рік називається ім'я Бжозовського. Можливий і такий варіант: маєток після 1900-го року міг належати уже дійсно якомусь Березовському.
Як би там не було, а 80 процентів дворів Яцковиці душило безземелля, а поряд власники двох маєтків мали 1533 десятини.
Уже в той час у поселенні чітко визначилися 4 кутки заселення, які мали свої назви: Богатирка, Слобода, Кут, Центр, в радянський час з'явилися ще й Садиби. Біля церкви існувала школа грамоти на 3 класи, діяв на греблі водяний млин (належав панам), вітряк для селян та три кузні.
В роки столипінських реформ (1908-1912 рр.) дехто скористався можливістю виїхати до Америки, зокрема і Григорій Ілліч Веретільник. З 1793 року по 1923-й Яцковиця адміністративно була підпорядкована Лукашівській волості Липовецького повіту Київської губернії.
Влітку 1917 року поміщики покинули маєтки. Селяни пограбували їх майно та худобу, економії, розібрали будинок Бжозовського-Березовського. Маєток Бидловського залишився тому, що він був глинобитний, а також тому, що тут радянська влада в 1922 році утворила Яцковецький відділок Цибулівського бурякорадгоспу, націоналізувала землю, економію, перетворила його в центр пропаганди ведення сільськогосподарських робіт. Більшовицьким земельним реформам перешкоджала громадянська війна, різні антибільшовицькі армії та загони. Вояки Зеленого, наприклад, пограбували євреїв Лукашівки, убили в Долинці колишнього економа Бжозовського, зґвалтували його дочку.
В 1919 році вперше в Яцковиці утворили сільську раду, а в 1920-му - комітет незаможних селян (комнезам). Ці два органи влади разом з представниками цукрозаводу й здійснювали більшовицькі реформи, зокрема й розподіл земель. За радгоспом залишили 622 гектари землі, за селом -1100. Населяли Яцковицю 1041 чоловік. До революції вони утримували 485 десятин землі. Отже, потрібно було доміряти ще 566 гектарів з розрахунку один їдець-один гектар землі. Тоді ж частина селян стала робітниками відділку радгоспу. Його спеціалізація - маточні і фабричні цукрові буряки, насіння цієї культури.
Інші селяни, одержавши землю, прагнули якшвидше поліпшити свої умови життя. Цьому сприяла нова економічна політика більшовиків (НЕП), яку запровадили тут з осені 1921 року, лукашівські та цибулівські базари, утворення споживчого та бурякового товариств. Тоді ж виникли Садиби на Богатирці. Частина селян за часів НЕПу суттєво розбагатіла. Це брати Камрати, родина Харлампія Михайлюка та інші. Типовим середняком тут був Григорій Корчевний. Він мав кобилу та лоша, клуню, комору, з братом утримував керат, мав соломорізку. А ось Галина Івасечко залишилася удвох з матір'ю, їм наділили 3 гектари землі. Тягла не було. Тому свій наділ здавали в оренду багатіям Камратам за половину врожаю.
Про поліпшення життя селян у 1920-ті роки стверджують такі дані за 1926 рік: тоді в селі зареєстрували 274 будинки (було в 1912 році - 170), жителів - 1136 (було біля 900).
В 1929 році на всіх чотирьох кутках виникли ТСОЗи (товариства по спільному обробітку землі). Один з них мав оригінальну назву - «Мета бідняка». Не пройшло і року, як вони об'єдналися в один колгосп, який назвали спочатку «Всесвітом», а потім іменем Першого Травня. І тут колгосп утворювали на основі розкуркулення заможних господарств Камратів. Михайлюків, Осауленків. В ос-танніх, наприклад, конфіскували хату, хлів, клуню, молотарку, двоє коней, корову з телям, дві сви-номатки.
Спочатку розміщували коней та вози в клунях селян, на куркульських господарствах, а згодом -у центрі села (де тепер автозупинка), збудували конюшню, корівник, комору, зерносклад, кузню. Обрали правління, голову колгоспу. Кого? Ніхто тут його прізвище назвати не зміг. Утворили 4 бригади: на Богатирці, Слободі, на Куті і в центрі. Одним із бригадирів був Михайло Мельничук.
Голод 1933 року затримав зміцнення колгоспу. Однак в середині 30-х років і тут з'явилися перші трактори, ударниці на бурякових плантаціях. Трактористами стали Феодосій Кунчій, Лукія Баранюк, Марія Мукомела. а ланку п'ятисотниць очолювала Галина Веретільник (тепер Івасечко). В її ланці працювало 9 жінок, розмір площі на кожну з них становив півгектара. Найвищий результат цієї ланкової - 430 центнерів буряків з гектара. Проте для колгоспу найбільше зробила Пестина Гулівата - також ланкова-активістка. Відзначився тоді й жаткар на самоскидці Профир Третяк. Тракторні бригади очолювали Михайло Круглий, Степан Якимчук, Степан Кобзар. Вони ж були і першими механізаторами. Часто змінювалися голови колгоспів: у 1935 році головував Михтодь Сивачук, у 1937 році - Ілько Дяченко (при ньому селяни вперше одержали на трудодні відчутну кількість хліба, цукру та іншої продукції), потім Степан Якимчук і Андрій Ніколюк із Теолина. Останніх двох селяни згадують недобрим словом.
1937 рік не поминув Яцковицю. Тоді тут репресували 7 односельчан: робітника відділку радгоспу Федора Бабія і колгоспників Віталія Войцеховського (зав. свинофермою). Олександра Старжинського (коваля), Феодосія Куцого (тракториста). Пилипа Бурчака, Матвія Грицюка (конюха). Віктора Кващука. Розстріляли п'ятьох, 10 років таборів одержали Грицюк та Бурчак. Як вороги народу. Хоч ніяких злочинів проти держави та народу вони не скоювали. Через чотири роки до села наближалася нова біда: війна 1941-1945 рр.
Після того, як забрали на фронти 126 чоловік, розпочали евакуацію худоби на схід. Трактори та комбайни пішли із МТС своїм ходом. Однак ні худоба, ні техніка до Дніпра не потрапили і не повернулися назад. Німці в село прийшли на початку серпня, а через день-два вони хоронили біля старого кладовища своїх солдатів, убитих під Угаровим, Тарасівкою, Зозулинцями. Потім сформували окупаційну владу. Старостами села були Тодор Камрат та Петро Ящук, стражником (охоронцем майна) - Михайло Мельничук. господарством керував Ілько Дяченко.
Яцковиця та Балка стали поселеннями, де сформувалися підпільні, а потім і партизанські групи, котрі організаційно підпорядковувалися Цибулівській організації (керівник Б. М. Маркович). Під-пільників та членів бойової групи очолював Данило (Дан) Михайлович Данчуков (із оточєнців). Вона складалася із 19 осіб: Андрія та Вети Баранюків, Івана Савченка, Івана Калітвенцева. Василя Кротовського, Григорія та Мефодія Сивачуків, Федора Савчука, Михайла Чернишова, Євгена та Зінаїди Мартинюків, Ніни Куцої, Євгенії Сліпачук, Андрія Первака. Федора та Євгенії Михайлюків, Івана Мукомели, Анатолія Веретільника. Всього військовополонених - 4, жителів Долинки -15. Частина з них стане партизанами Н. І. Кучеренка (Цибулів), потім В С. Михайлова. Ф. X. Михайлюк в 1943 році утворив свою групу переважно із партизанів Івахнів. яка спочатку базувалася у т. з. івахнівській руді (заплава річки), а потім спробувала об'єднатися з дашівським загоном «За Родіну». В групі Михайлюка було 24 месники. В ній при загадкових обставинах загинув голова колгспу із Івахнів Сергій Рубальський та дві його сестри-підпільниці, які працювали вчителями у Шабаст івці. Високу оцінку дали Данчуков і Михайлюк Андрію Баранюку - колгоспному їздовому, підпільнику і партизану, який загинув у боях уже після визволення села. Трагічно загинули в фашистських катівнях Вета Баранюк, Євгенія Сліпчук, Ніна Куца та Зінаїда Мартинюк, які переховували солдат-оточенців, що стали партизанами.
Під час окупації до Німеччини із Яцковиці на роботи забрали 125 хлопців та дівчат. Перед відступом окупантів їх каральний загін зібрав усіх хлопців села і з погрозами вимагав вказати ті хати, де переховувалися партизани, зокрема Ф. X. Михайлюк. Вказав хто на його хату чи ні, однак карателі запалили будинок. Врятував Михайлюка димохід, в якому він сховався. Проте обгорів добряче. Перед приходом наших військ багато з цих хлопців все ж потрапило до Німеччини: їх погнали туди разом з юнаками Лукашівки. Десь тут існувало й гетто для євреїв Лукашівки та Цибулева. На Різдво 1944 року німецький фронт відкотився до Івахнів. радянський - простягнувся вздовж Яцковиці та Лукашівки. Розпочалися затяжні бої, які тривали від Різдва до 9 березня 1944 року.
Саме від Долинки до Івахнів пролягла «дорога смерті». Це тут стали насмерть гармаші 8-ї протитанкової бригади Н. Д. Чеволи. На полях Яцковиці здійснили свій подвиг командир і навідник гармати Закір Асфандьяров та Веніамін Перм'яков, котрі Героями Радянського Союзу. Зберігся щоденник одного із солдат, який воював під Яцковицею і був тут поранений.
Під селом вели бої з ворогом також 44 та 64 танкові бригади (комбриги І. Гусаковський та О. Ф. Бурда), 240-а стрілецька та 4-та повітряно-десантна дивізії (генерали Уманський та Рум'янцев). Остаточно звільняла село і навколишні землі 133-я стрілецька дивізія полковника Казишвілі. Під час боїв жителі села частково були евакуйовані в Угарів та Тарасівку. Солдати, що загинули в боях за село, захоронені у братській могилі Івахнів.
Із Долинки пішло на фронт 126 чоловік. Загинули і не повернулися назад 84. Серед них Денис Никифорович Бондар, нагороджений медалями «3а відвагу» та «За бойові заслуги», загинув у Східній Прусії, Андрій та Вета Баранюки, брати Григорій та Хома Баші. Іван та Семен Кимлики, Іван та Зінаїда Мартинюки. Іван та Григорій Мукомели. Макар та Фюн П'ятецькі, Анна, Тимофій. Федір, Григорій Сивачуки, Юхим та Дмитро Сушки і інші.
При в'їзді у село стоїть пам'ятник, на плитах якого викарбувані прізвища всіх загиблих. Жителі Долинки встановили його після війни на кошти колгоспу.
Яцковиця, яка з 1946 року стала Долинкою, від війни постраждала несильно. Після визволення тут автоматично продовжував головувати Ілько Дяченко. Його змінили Макар Колодій, Яким Михайлюк. А потім як у калейдоскопі: спочатку поставили Бондарчука (1950 р.) якогось Смушка (1952 р.). потім Яловенка з Коритні, Дишлика з Петрівки, Коника із Шабастівки. Нарешті, потрапив на цю посаду місцевий житель, колишній партизан, директор школи Ф. X. Михайлюк, котрий керував колгоспом до об'єднання з Івахнами.
Полеводом працював Іван Коломієць, тракторну бригаду кілька років очолював Г. Ф, Баранюк, ферму ВРХ - Василь Мукомела, рільничі бригади -Федір Грицюк, Макар Майлик, Сава Бондарчук. комсомольську ланку - Марія Щербина. Важкі були умови життя. На додачу 1947-й рік приніс нову голодовку. Потрібно було відбудувати зруйноване та знищене і боротися за виживання. І боролися. Щоб одержати 250 цнт буряків у 1949 році, тут ланки Віри Жилки, Євгенії Сивачук, Марії Щербини та інші внесли під посів 988 тонн гною. 36 цнт попелу, по 3 центнери на гектар мінеральних добрив. Старанно працювали на тракторах НАТІ. ХТЗ та У-2 Яків Кравець, Степан Якимчук, Григорій Герей (120-130% до планових завдань). Однак врожай цукрових буряків по колгоспу склав всього 101 центнер. За невиконання планових врожаїв з механізаторів зняли 7% зароблених трудоднів.
1949 рік - рік початку виконання трьохрічного плану розвитку тваринництва (1949-1951 рр.). Уже в першому році трьохрічки Василь Мукомела сформував 4 ферми: ВРХ, свиней, овець, курей, колгосп мав 40 корів. їх продуктивність складала 1500 л молока на одну голову. На свинофермі М. Дяченко прагнула отримати від свиноматки по 22 поросят.
А на черзі нова щорічна позика. В 1949 році колгоспники «підписалися» на 21 тисячу карбованців. Голова, полевод, бригадири підписалися на 300 крб. кожний і внесли їх готівкою. Інші розписувалися у відомості: грошей у них не було. їх візьмуть з колгоспної каси як аванс за майбутні трудодні.
Незважаючи на зусилля, колгоспники Долинки в ці роки займали часто останні місця серед інших господарств, за що їх керівники піддавалися жорсткій критиці. Так у 1950 році тут сіяли два тижні, у жнива на збиральних роботах займали 45 місце із 56. У 1951 році на 10 жовтня тут зібрали буряків лише 32% площі, а виорали зябу на 15 листопада 63% планової площі, у 1952 році на 20 листопада -68%.
Запровадження нових прогресивних форм роботи та навчання: погодинний графік для механізаторів, квадратно-гніздовий спосіб посіву кукурудзи та соняшнику, агрозоонавчання кадрів - відчутних змін у виробництво не вносили. Не викликали ентузіазму, звичайно, непосильні податки.
Зміни на краще настали лише з 1954 року, коли держава після смерті Й. Сталіна зменшила і частково відмінила податки та позики, підвищила ціни на сільськогосподарську продукцію, направила в колгоспи спеціалістів, стала більше уваги приділяти розвитку тваринництва та виробництву кормів. Якщо у 1956 році надій на фуражну корову складав 1720 літрів (на 100 га угідь 112 центнерів), то в 1958 році мали по 1870 літрів, м'яса виробляли на 100 га упдь - 29.6 центнера (22 місце в районі). Важливим став також 1958 рік, коли держава за викуп із МТС передала тракторну бригаду колгоспу, а це 6 тракторів та 2 зернові комбайни, весь причіпний інвентар, а також 13 трактористів, обліковець робіт та два комбайнери. Для викупу техніки держава надала кредит, який так і залишився до кінця непогашеним. Такий захід, звичайно. Зміцнив господарство, кращою стала трудова дисципліна, якість польових робіт. В 1960 році тут зібрали зерна 22,3 цнт, цукрових буряків - 220 цнт, чільне місце в раціоні кормів займала кукурудза та горох, зросло поголів'я корів та свиней. Проте продуктивність худоби нарощувалася дуже повільно: м яса на 100 га угідь в 1960 році виробили лише 27.7 ценнера вовни - 1.4 кг на вівцю, яєць на курку-несучку – 55 штук. Дещо підвищилися надої молока та його виробництво на 100 га угідь-214 цнт. Тому не дивно, що замовлення по його продажу у наступному році все ж виконали, а по м'ясу - лише на 70%.
Колгосп ім. Першого Травня змагався то з Тарасівкою, то з Івахнами. Його невисокі показники не давали можливості бути переможцем, хоч по окремих позиціях Долинка часом випереджала суперників. Так у 1957 році тут заготували силосу на корову по 10.3 тонни, а суперники - лише по 5, надої молока складали 142 цнт на 100 га (у суперників - 128), мали корів на 100 га угідь 10 (110 у натурі), а в Тарасівці - 9.4, яєць на курку-несучку мали 70 штук, в Тарасівці - лише 31. В цьому році в обох селах відкрили дитячі ясла.
В 1962 році колгосп ім. Першого Травня перестав існувати: його приєднали до Івахнів як дільницю колгоспу їм. Чапаєва, котрий став спецгоспом по виробництву м'яса. Об'єднаний колгосп очолював І. С. Ковальський, дільницю - Ф. X. Михайлюк, ферму ВРХ - В. Круглий, ветеринарну справу вів С. Корчомний. В 1967 році тут було 185 корів. 70 телят. їх обслуговували пастух А. Кучеренко, телятниця - А. Новак. Комісія з району, що працювала тут, відзначила вкрай незадовільний догляд за худобою, її низьку продуктивність, зафіксувала повільні темпи збирання, обмолоту збіжжя скиртування соломи, масові крадіжки полови невиконання норм трактористами І. Новаком, О. Колісником, М. Найдою, А. Москалюком. Отже, і а складі колгоспу ім. Чапаєва Долинка по багатьох показниках відставала від інших господарств.
Це у колгоспі. У Яцковецькому відділку радгосп, справи після війни були кращими: про нього турбувалася держава. Спочатку ж очолював йог: якийсь Матвієнко, потім Давид Степанович Жук, за ним М. О. Кланя та С. І. Гопанюк. Тут швидке сформували свиноферму (відділок спеціалізувався на відгодівлі свиней), уже в 1944 році відновили виробництво маточних та звичайних буряків, по¬сівні площі зернових культур. Ланки очолювали Марія Мельник та Лідія Вітківська. Ланка перше була в числі провідних з районі. В 1946 році вона прагнула одержати по 500 центнерів фабричних буряків, по 400 - маточних, що, звичайно, тоді буле нереальним зобов'язанням. Для цього вивезла на свою площу 40 т перегною, 2 цнт попелу, 12 цнт помету. Активно тут працював комсомольський осередок Галини Лісецької: самі відремонтували клуб, утворили драмгурток. На свинофермі поралися поки що невідомі району Г. П. Загребельна, М. Д. Олійник, Катерина Дем'янчук, біля техніки - механізатори Олександр П'ятецький, Володимир Михайлюк.
У становленні відділку провідна роль належала Давиду Степановичу Жуку. Ця вольова, веселої вдачі людина розпочинала свій шлях трактористом 30-х років, пройшла через три війни, стала керівником відділку, яким управляла понад 20 років, і не просто управляла, а забезпечила високі врожаї, перетворила відділок на фабрику свинини. Уже тоді тут відгодовували до чотирьох тисяч голів, а до-глядачка свиней Г. П. Загребельна стала відомою в області, одержала орден Леніна - найвищу тоді урядову нагороду.
Після перетворення Долинки на відділок радгоспу його керівником призначили Пилипа Прокоповича Коряцького. Сюди ж передали з ліквідованого Першотравневого відділку тракторну бригаду, коней. Тепер тут було 1137 га землі, 700 голів великої рогатої худоби, зокрема 200 корів, техніка тракторної бригади. Як не дивно, а серед чотирьох відділків радгоспу Долинківський часто займав провідні місця. Ті ж самі люди що раніше працювали в колгоспі, тепер трудилися далеко результативніше. Умови праці, регулярна грошова оплата праці, загальний порядок робили свою позитивну.
Як бачимо, Долинка серед інших відділків по Еоожаю пшениці, кукурудзи, гороху займає передові позиції. Ще вищі показники були у наступні роки. В 1977-му пшениці зібрали по 48,6 центнера, ячменю- 39.5, цукрових буряків - по 504. Валовий збір зерна складав 22261 центнер.
У 1978 році досягли ще кращого результату: пшениці одержали по 52,8. ячменю - по 42.8, гороху - по 28,6. бурякових висадків - по 270, звичайних буряків - по 333 центнери. Валовий збір зерна досяг 25826 центнерів. Такий урожай вигоювали трактористи І. Ф. Рибак. С. Й. Корчевний, Новак, комбайнери Г. Ф. Балацій (намолотив у 1978 році 4626 центнерів зерна, у 1979 році -4672), Корчевний - 3514 цнт.
Спочатку на відділку утримували 700 голів великої рогатої худоби, зокрема 200 корів, 3 1978 року він став нетельним господарством, а корови утримували на Балківському та Івахнівському відділках.
Мешканці Долинки високо оцінюють свого колишнього керівника Пилипа Прокоповича Коряцького та агронома Михайла Григоровича Корчевного, завідуючого фермою Григорія Олексійовича Найду який забезпечував надої молока в 1984 році по 3033 кг. у 1985-1986 рр. - у 2553-2719 кг. По надоях молока тут найвищі показники були у доярки Розалії Савчук. Яцковецький відділок на цей час став одним із головних виробників свинини в районі. Були роки, коли тут утримували 5 тисяч і більше голів. Високим авторитетом, як і раніше, в районі користувалася доглядачка свиней Галина Павлівна Отже, Долинку як неперспективне поселення врятували три чинники: а) перетворення її у відділок радгоспу; б) відкриття на базі поміщицького маєтку піонерського табору Черкаського цукротресту; в) будівництво автомагістралі Монастирище-Жашків з виходом на Київ. Тепер тут проживає 685 мешканців, з них працює 325, пенсіонерів - 230, молоді - 130, до недавнього часу було двоє відділень бурякорадгоспу, дві тракторні бригади, три ферми (2 - великої рогатої худоби та свиноферма), три магазини, два ставки. З 1990-х років на території Яцковецького відділення, у колишньому маєтку та піонерському таборі, розмістилася приватна фірма «Долинка», котра є власністю П Д Білоголовка.
На жаль, над Долинкою знову нависла загроза неперспективності в зв'язку з новими економіч-ними перетвореннями та економічною кризою. В 1996 році Долинка стала частиною СВАТ «Тікич» (сільськогосподарського виробничого акціонерного товариства). За час його існування практично зникли високопродуктивні ферми. В Яцковєцькому відділенні із 5 тисяч голів свиней залишалося біля 200. Не було порядку та дисципліни в тракторних бригадах, порушували технології вирощування культур, через що різко впали врожаї Винних у розвалі господарств не знаходять. Поділ землі та майна на паї практично нічого не дав, поскільки СВАТ було колективним підприємством. Восени 2000 року тут відбулися чергов збори акціонерів в усіх колишніх відділках, а потім загальні збори акціонерів товариства, на яких вирішили відмовитися від акціонерної форми господарювання, перейти на статус кооперативного, з часом утворили товариство з обмеженою відповідальністю - СТОВ «Добробут». В його складі, як і раніше, 4 колишні відділки радгоспу.
Долинка - не просто виробник сільськогосподарської продукції, а й поселення, яке відоме і в нас, і за кордоном, якунікальне за тими пам'ятками археології, які існують на її полях: в урочищі Гандзя - 26 курганів, на північному березі Юшки - 6. Всього 32. А за останніми даними 70. Це не що інше, як давні поховання племен ямної та середньо-дніпровської культур (ІІІ-ІІ тисячоліття до нашої ери), бронзового віку (II тисячоліття до н. е.) та скіфського періоду тритисячолітньої давності. Поміщик Б. Бидловський, який проводив розкопки курганів ще до революції, вважав, що їх на полях Долинки біля 200, з них досліджувалися тоді 44, що обидві групи курганів є продовженням поховань в районі Новосілки та Княжої Криниці. Експонати, знайдені під час розкопок, знаходяться в різних музеях, зокрема в Уманському, в Київському історичному та Херсонському краєзнавчому. Є тут і три городища-майдани. Бидловський публікував наслідки розкопок у польському журналі «Святовид». Серед знахідок було скіфське золото, монети грошових колекцій, залізні списи та дротики, кінські вудила, псали, бронзові наконечники стріл, бронзові кільця, ґудзики, зразки шовкових тканин, керамічне намисто, бронзове дзеркало, а також предмети ямної культури: 2 гостроденних горщики та інші, залізний спис довжиною 13,2 см. В кургані № 3 знайдено кістки десяти воїнів-скіфів, біля яких стояв баняк, в кургані № 2 знайшли кістяк людини та амфору. Тепер ці землі належать Івахнам.
Виходцями з Долинки є Олександр Гнатович Мукомела - професор журналістики Київського Державного Університету, та Юрій Миколайович Краснобокий - кандидат фізико-математичних наук. Тут народився і працював один із перших в районі кіномеханіків Павло Іванович Мукомела, який демонстрував фільми понад 40 років.
В Долинці є своя сільська рада, якій підпорядковане невелике поселення Балка (теж колишній відділок радгоспу). За переписом 2001 року тут зафіксовано 291 двір, в них проживало 685 мешканців. На виборах головою села знову обрана Галина Федорівна Сивачук.
На території колишнього маєтку виникло приватне селянсько-фермерське господарство «Долинка», котре належить, як уже згадувалось, Павлу Дмитровичу Білоголовку. Він має 35 гектарів землі, орендує 43 гектари сільської ради, 62-у селян. Вирощує зернові та технічні культури, утримує інкубатор, магазин, кафе. До осені 2002 року в селі фактично існували два господарства, які разом з Івахнами та Балкою утворювали величезне малоефективне сільськогосподарське підприємство. З осені названого року розпочався процес його подальшого розпаду.
Першими заявили про намір утворити самостійне господарство поселенці колишнього Яцковецького відділку радгоспу, за ними - жителі хутора Балка (колишнє Балківське відділення радгоспу). Як відбуватимуться події пізніше,покаже майбутнє.
